«Вони не розуміли міру своєї провини»

Джерело: zaxid.net
«Вони не розуміли міру своєї провини»

З моменту, коли троє підлітків у 2021 році на Закарпатті зґвалтували 14-річну дівчинку, до моменту, коли для них настало реальне покарання, минуло майже три з половиною роки. Обвинувачені брати-близнюки Владислав і Ростислав Г. та їхній друг Михайло Т. у п’ятницю, 7 лютого, отримали по шість років в’язниці.

Вперше Воловецький райсуд виніс вирок неповнолітнім у березні 2023 року – вони отримали по два роки умовного терміну. ZAXID.NET детально розповідав про перебіг справи. Після того, як кривдники уникнули покарання, до справи долучилась юридична компанія Miller Law Firm.

ZAXID.NET поспілкувався з адвокаткою Miller Law Firm Наталією Барановою, яка захищає інтереси постраждалої, про перебіг і затягування справи, покарання для кривдників та висновки, які має зробити суспільство.

***

Чи ви задоволені вироком? Як на нього реагує потерпіла та її батьки?

Ми задоволені мірою покарання для обвинувачених. Так само задоволені батьки потерпілої й сама дівчина. Це було нашою першочерговою метою – досягнути рішення, яке буде, на нашу думку, справедливим. Потерпіла хотіла реального покарання для кривдників, а не так, як це було попереднього разу.

Чи це максимальне покарання, яке можливе у цій справі?

За частиною 2 статті 153 Кримінального кодексу санкція покарання становить від п’яти до семи років. Суддя обрав шість років. Треба враховувати, що обвинувачені мають право на апеляційне оскарження, яке вони можуть подати впродовж місяця. Зараз вважаємо, що суддя об’єктивно оцінив картину й врахував всі обставини справи.

Яка позиція обвинувачених? Чи вони визнають провину? Як вони поводилися в суді і як відреагували на вирок?

Я не можу розповісти про їхню поведінку в суді, бо засідання були закритими. Лише можу сказати, що суд надав оцінку поведінці обвинувачених і вказав на те, що в повній мірі не побачив щирого каяття і визнання провини.

На наш погляд, обвинувачені намагалися штучно пом’якшити собі покарання. Проте суд надав цьому належну оцінку.

Чи потерпіла сторона стикалася з тиском?

Ні, з тиском не стикалась. Але для постраждалої сам факт судових розглядів був моральним тиском та стресом. Хоча, за рішенням суду, їй дозволили не приходити на засідання, бо це процес ретравматизації. Постраждала все одно була в стресовому стані. Щоразу хвилювалася. Особливо в ті моменти, коли засідання не відбувалися. Тут я маю на увазі те, що було, на нашу думку, затягуванням процесу.

Дівчина дуже довго чекала на рішення і перебувала в стані невизначеності. Сподіваємось, що надалі ця поведінка зміниться.

Розкажіть про затягування розгляду справи. Наскільки складно було в таких умовах працювати вам як адвокатці?

Ще на початку жовтня 2024 року, коли ми були готові до дебатів і наближався фінал (на той момент ми дослідили всі докази, допитали всіх свідків), зіткнулися з діями, які, на наш погляд, були затягуванням. Зокрема, двоє обвинувачених захотіли мобілізуватися. Їхня спроба виявилася невдалою. Далі захисниця обвинувачених подавала клопотання про закриття провадження, посилаючись на те, що потерпіла не з’являється на судові засідання. Суд надав цьому оцінку, оскільки саме він дозволив їй не брати участі у засіданнях.

Уже в грудні засідання не відбувалися, бо хворіла дитина однієї із захисниць. Відкладали засідання і на підставі того, що захисниці були залучені до інших судових проваджень чи через їхню втому. Не було засідань, бо маму одного з обвинувачених госпіталізували, а вона є законною представницею. Відповідно, без неї слухати справу ми не могли. Коли 10 січня мало відбутися засідання, то його перенесли, бо госпіталізували маму іншого обвинуваченого. Впродовж цього тривалого часу, на наш погляд, вчинялись дії, щоб максимально відтермінувати процес.

Важливо, що так само був ризик закінчення повноважень суді. В контексті того, що голова Воловецького суду звернувся до Вищої кваліфікаційної комісії суддів з питанням дострокового відрядження головуючого судді. Це також ставило під ризик справу й вона могла повернутися на новий розгляд.

Чи обвинувачені подаватимуть апеляцію?

Про це ще говорити рано, бо лише сьогодні відбулось засідання й приблизно о 14:00 суддя тільки дочитав рішення. Єдине, що можу сказати, це, що суддя застосував до обвинувачених запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Ми думаємо, що вони подаватимуть апеляцію, але до кінця в цьому не впевнені.

Наскільки це складний чи типовий випадок у вашій практиці, який стосується саме теми зґвалтувань?

Наша позиція полягає в тому, що у цій категорії справ не може бути умовного покарання. Проте є непоодинока практика, коли обвинувачених у зґвалтуванні не притягають до реальної відповідальності. Це породжує безкарність. Цим прикладом ми хочемо показати хороший прецедент, що такі дії, які настільки принижують честь і гідність постраждалих, не можуть бути безкарними.

Справа розтягнулася у часі з 2021 року. Чи є механізми, щоб пришвидшити розгляд таких справ?

Це залежить індивідуально від суду й від зовнішніх обставин, на які ми не впливаємо. Але там, де присутні неповнолітні постраждалі, справа для суду повинна бути в пріоритеті. Проте є моменти, коли обвинувачені зловживають своїми процесуальними правами й штучно створюють умови для затягування процесу. На це дуже складно впливати.

У цій справі, якщо ми не включаємо ситуацій з відводом судді, з призначенням експертиз, суд насправді дуже швидко все розглядав. Але сьогоднішній вирок у справі можливо й не означає кінець. Розуміємо, що може бути апеляція. Система працює так, що є три етапи розгляду. Апеляційний суд може повернути справу на новий розгляд. Тобто це специфіка роботи судової системи.

Ця справа стала резонансною й отримала реакцію суспільства. На вашу думку, чи був би такий вирок і справа завершилась реальним покаранням, якби не було такої реакції?

Суд ухвалює рішення за власним переконанням. Тут, думаю, питання не в розголосі, а в тому, наскільки добре працюють всі сторони процесу. Фактично якщо зацікавлена постраждала сторона, прокуратура й всі належно відстоюють інтереси, то тут можна говорити про справедливе рішення. На моє сприйняття, питання не в публічності, а в тому, що є сторона постраждалої, прокуратура, захист і є те, наскільки якісно кожна з цих сторін працює. Ми відпрацювали на належному рівні, тому є таке рішення.

На вашу думку, що цей вирок має показати для потерпілих та їхніх кривдників?

Цей кейс має показати постраждалим від сексуального насильства, що не потрібно боятися, що треба говорити про злочини. Важливо усвідомити, що не жертва винна у тому, що з нею сталося. На жаль, часто зустрічається «віктімблеймінг», коли постраждалих намагаються звинуватити через їхню зовнішність, поведінку чи інші фактори, але це не може виправдати злочин. Неважливо, скільки часу пройшло, завжди потрібно говорити про такі випадки. Мені здається, що ця справа є прикладом для дівчат, які бояться публічного осуду. Ця справа навпаки показує – постраждала не може бути засуджена кимось. Свідоме суспільство, правоохоронні органи та суд на стороні потерпілої.

Ця справа є прикладом того, що обвинувачені, які скоїли цей жахливий злочин, отримали реальне покарання. До цього вони, можливо, думали, що зможуть уникнути відповідальності та не усвідомлювали своєї вини. Для інших це може стати рушійним прикладом, який змусить змінити свою поведінку і зрозуміти, що за кожен злочин обов’язково має бути відповідальність.

Кожен, хто лише допускає думку про вчинення сексуального злочину, має усвідомлювати неминучість і невідворотність покарання. Це покарання повинно бути реальним, справедливим і співмірним до тяжкості вчиненого діяння. Тільки так ми зможемо забезпечити справедливість і захистити права потерпілих.