Повернення кримськотатарської: мовна інтеграція в український простір.

Кримськотатарська мова: виклики відродження та нагальна потреба в живій спільноті

Відродження мови — це не лише розробка нормативних актів чи збереження історичних пам’яток на папері. Це, перш за все, жива комунікація, що потребує активної участі людей, які нею говорять. І ця потреба актуальна не в абстрактному майбутньому, а тут і зараз. Ситуація з кримськотатарською мовою, хоча й має свою унікальність, вказує на глибину кризи, що може спіткати будь-який народ, який втрачає свою мову.

“Жоден народ не хоче втрачати свою мову. Жоден народ,” — підкреслює Рефат Чубаров, голова Меджлісу кримськотатарського народу. Ці слова звучать особливо гостро на тлі дискусій про домінування української мови у повсякденному житті. Якщо навіть україномовне середовище стикається з подібними викликами, то що говорити про кримськотатарську, яка офіційно визнана мовою корінного народу, але стикається з серйозними перешкодами на шляху до розвитку. Чи є сьогоднішні носії мови “останніми з могікан”? Чи зможе кримськотатарська мова повернутися на свою історичну батьківщину, і в якому стані? І, головне, наскільки ефективною є державна підтримка цієї унікальної мови?

Війна як каталізатор асиміляції

Кримськотатарська мова занесена до списку загрозливих мов. Попри офіційний статус в Україні, її розвиток поки що залишається недостатньо забезпеченим. Рефат Чубаров зазначає, що хоча нормативна база для підтримки мови існує, бракує необхідних ресурсів. Окупація Криму значно прискорила процеси асиміляції, що впливає не лише на мешканців півострова, але й на кримськотатарську діаспору в Туреччині та на материковій Україні.

Історія Новоолексіївської школи №1 на Херсонщині слугує яскравим прикладом. Це селище, розташоване неподалік від адмінмежі з Кримом, стало прихистком для кримських татар ще в кінці радянського періоду. Після 2014 року сюди переїхала нова хвиля переселенців. До повномасштабного вторгнення тут проживало близько 7 тисяч кримських татар. Школа, де кримськотатарська мова викладалася з кінця 1980-х, а з 2017 року з’явився перший клас з кримськотатарською мовою навчання, мала значний потенціал. На 2021 рік десятки дітей навчалися цією мовою, а понад сотня вивчала її як окремий предмет. Однак, після 24 лютого 2022 року, селище опинилося під російською окупацією, і значна частина мешканців була змушена вдруге залишити свої домівки. Школа, хоч і юридично переміщена, фактично втратила своє попереднє функціонування.

Процес асиміляції відбувається стрімко, що підтверджує приклад Аліма Алієва. Якщо його прабабуся говорила виключно кримськотатарською, то його бабуся вже володіла російською, хоча кримськотатарська залишалася родинною мовою. Батьки Аліма переважно спілкувалися російською, а кримськотатарська використовувалася в сімейному колі. Нинішня молодь, натомість, надає перевагу російській, турецькій, а подекуди й українській мовам. Активісти, які прагнуть зберегти та поширити кримськотатарську мову, стикаються з численними перешкодами.

Замкнене коло освіти: відсутність вчителів та підручників

Освіта є фундаментом для збереження мови, передаючи наступним поколінням не лише мовні норми, а й культурну спадщину та світогляд. Сьогодні однією з найсуттєвіших проблем кримськотатарської мови є нестача можливостей для її системного вивчення та невелика кількість охочих.

Ольга Кіча, директорка приватного кримськотатарського ліцею “Бірлік Скул”, зазначає критичну нестачу підручників. Хоча кримськотатарський правопис був повернутий до латинської графіки у 2021 році (після десятиліть використання кирилиці, що не відповідала мовній традиції), державна програма створення повного циклу підручників до 2025 року ще не реалізована. Наразі МОН видало лише підручник для 5-6 класів, тоді як базові матеріали для молодших школярів відсутні. Вчителі ліцею змушені самостійно розробляти навчальні програми.

Іншим освітнім закладом, де вивчають кримськотатарську мову, є лінгвістичний ліцей “Наше майбутнє” при Ісламському культурному центрі. Однак, за словами Ігоря Балуби, керівника експертної групи МОН, у кожному з цих закладів навчається трохи більше сотні учнів, і після завершення школи більшість не продовжує вивчення мови.

Виникає замкнене коло: для розвитку мови потрібні діти, які її вивчають. Це вимагає вчителів, а для підготовки вчителів — студентів, які обиратимуть цю професію. Необхідні підручники, методики, програми та, зрештою, робочі місця для фахівців. Ситуацію могло б покращити запровадження кримськотатарської мови як факультативу в ширшій системі української освіти, що не лише підтримало б корінний народ, але й збагатило б українську культурну спадщину. Проте це, своєю чергою, ставить нові виклики: хто викладатиме, де брати матеріали, як готувати вчителів.

Підготовка фахівців з кримськотатарської мови в Україні здійснюється лише двома закладами: КНУ імені Тараса Шевченка та Таврійським національним університетом. Кількість студентів, які вступають на ці спеціальності, надзвичайно мала. Додаткові факультативні програми з’явилися в Києво-Могилянській академії та Українському католицькому університеті, але це лише поодинокі випадки.

Мова як професія: брак перспектив та низька затребуваність

Низька кількість студентів, які обирають кримськотатарську як професійну спеціалізацію, значною мірою зумовлена відсутністю робочих місць. Рефат Чубаров навів показовий приклад з Кримської платформи, де спікерів, що виступали кримськотатарською, перекладали на українську, а потім вже з української на англійську. Це свідчить про нестачу фахівців, здатних забезпечити прямий переклад.

Мамурє Чабанова, філологиня та перекладачка, зазначає, що, попри позитивну динаміку, перекладацька та видавнича сфери кримськотатарської мови відчувають значний дефіцит фахівців. За останні роки завдяки грантовим проєктам видано лише кілька книг, а видавці стикаються з проблемою реалізації продукції, оскільки ринок обмежений. Необхідна системна підтримка, подібна до Українського інституту книги чи Українського культурного фонду, яка б стимулювала видавничу справу та створювала попит на кримськотатарську літературу.

Існує також проблема з інструментами для роботи з мовою. Попри офіційне затвердження латинської абетки, бракує електронних словників, зокрема кримськотатарсько-українських, а доступні наразі словники здебільшого російськомовні. Робота в цьому напрямку здійснюється переважно ентузіастами.

Відсутність контенту: де молодь знайде свою мову?

Навіть вивчивши мову, людина потребує постійного контакту з нею. Особливо це стосується молоді, яка значну частину свого життя проводить у цифровому просторі. Відсутність кримськотатарського контенту онлайн призводить до того, що його місце швидко займають російська або турецька мови.

Одним із викликів є створення сучасного контенту — подкастів, відео, аудіокниг, вистав. Суспільне: Крим долучається до цієї роботи, перекладаючи частину матеріалів кримськотатарською, але цього недостатньо. Алім Алієв наголошує на необхідності цифрової трансформації мови та підбитті підсумків реалізації Стратегії розвитку кримськотатарської мови на 2022–2032 роки.

Державна підтримка та громадські ініціативи: що працює?

Ігор Лоссовський, заступник голови Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, відзначає позитивні кроки: розробку та ухвалення правопису на основі латинської графіки, а також заснування щорічної премії за внесок у відродження мови. Однак, нормативні акти самі по собі не створюють мовного середовища.

Показовим прикладом успішної громадської ініціативи є конкурс “Кримський інжир”. Богдана Лаюк, заступниця міністра культури, називає його реальним інструментом, що змінює мовну та культурну інфраструктуру. Конкурс, створений за ініціативи небайдужих людей, став майданчиком для авторів, що пишуть про Крим, розвиваючи водночас мовну інфраструктуру. За вісім років на конкурс надійшло понад 1300 текстів, серед яких є й твори авторів з окупованого Криму, які публікуються під псевдонімами задля безпеки.

Водночас, стає все складніше залучати до спільної роботи авторів та фахівців, які залишаються в Криму. Це створює додатковий виклик щодо збереження зв’язку та використання їхніх знань.

Проте, існують і інші ознаки поступового виходу кримськотатарської мови за межі вузького кола фахівців. Перша конференція українських та кримськотатарських студій, а також постановка вистави за романом Анастасії Левкової свідчать про зростання інтересу до цієї культури.

Рефат Чубаров підкреслює, що відродження мови, яка пережила десятиліття заборон, неможливе без системної роботи з кадрами. Підготовка, збереження та розширення фахового складу — одне з найголовніших завдань.

Усе це повертає нас до головного: школа потребує вчителя, вчителю — освіти та роботи, перекладачеві — замовлень, авторові — видавця і читача, а читачеві — сучасного контенту. Без цього найдосконаліша стратегія ризикує залишитися лише на папері. Мова живе, коли нею говорять про любов, але в сучасному світі, а особливо в умовах окупації, кримськотатарською потрібно не лише говорити, а й писати, читати, створювати, перекладати, сперечатися, жартувати, закохуватися — тобто, жити щодня.

Підтримка кримськотатарської мови, визнаної ЮНЕСКО загрозливою, є нашим спільним завданням. Знання кількох слів, розуміння її, можливість вивчати — це не лише вияв солідарності, але й спосіб повернути цю мову в український культурний простір, де їй належить бути.