Тролейбус, Житомир, пів століття любові: життя за кермом.

Пів століття за кермом: історія легендарної водійки тролейбуса з Житомира

Галина Ігнаткова, водійка Житомирського ТТУ, вже п’ятдесят років незмінно працює на міських маршрутах. Її ім’я стало синонімом професіоналізму та відданості справі, а досвід – справжнім скарбом для кількох поколінь її колег. Журналісти з’ясували, як минуло пів століття її життя, тісно пов’язаного з рідним містом та електротранспортом.

Початок шляху: від сільської дівчини до керма тролейбуса

Галина Павлівна народилася у селі Бондарі на Житомирщині. Свій трудовий шлях вона розпочала у 1973 році, у вісімнадцятирічному віці, працюючи маляром-штукатуром. Однак доля мала для неї зовсім інший план. Через два роки, у 1975-му, вона переїхала до Житомира, де закінчила обласний учбово-курсовий комбінат. Саме там, наслідуючи приклад свого двоюрідного брата, який працював водієм тролейбуса, Галина Павлівна вирішила сісти за кермо електротранспорту.

«Прийшла в депо, що на Пархоменка, зараз це Ольжича. Кажу йому: водійкою тролейбуса бути хочу. А брат мені: о, саме на курси набирають… Я відучилася шість місяців», – згадує Галина Павлівна.

Її перший професійний день за кермом тролейбуса припав на лютий 1976 року. Тоді, у сильний мороз, молода водійка, ще навчаючись, порізала палець, працюючи з покажчиком. Цей епізод, хоч і здається незначним, став символічним. Її наставник, промовивши: «О, Галю, ти будеш дуже довго працювати!», передбачив довгу та плідну кар’єру.

ЗІУ-5, ЗІУ-9 та романтика перших маршрутів

Галина Павлівна з теплотою згадує перші тролейбуси, за кермом яких працювала. Її першим «бойовим товаришем» став тролейбус моделі ЗІУ-5, номер 138. Згодом на маршрути вийшли вдосконалені тридверні ЗІУ-9, і Галина Павлівна однією з перших отримала такий транспорт у 1979 році, відчуваючи себе неймовірно щасливою.

Це був час розквіту житомирського тролейбусного руху. Щорічно на маршрути виходило по шість нових тролейбусів, відкривалися нові лінії. Галина Павлівна пам’ятає перші маршрути: одиницю, двійку, трійку, четверку на Крошню. Особливо теплими спогадами віє про відкриття маршруту №7 (Панчішна фабрика – Хімволокно), маршруту №9 на Корбутівку та №8 (Панчішна фабрика – Паперова). Тоді діючі депо розташовувалися на вулиці Пархоменка (нині Ольжича), а трамвайне депо – за кінотеатром «Жовтень».

Майстерність, що передається з покоління в покоління

Завзятість та відповідальність Галини Павлівни не залишилися непоміченими. Вже за два роки роботи їй було присвоєно 2-й клас водійки тролейбуса, а у 1980 році – 1-й клас. Вона завжди прагнула вникати у суть справи, не боялася будь-яких труднощів.

«Якщо треба було, стаю на коліна, той дріт зав’язала і поїхала далі. Завзяття було, палке прагнення працювати», – ділиться спогадами пані Галина.

Вона опанувала всі види тролейбусів, які експлуатувало підприємство, а модель ЗІУ-9 знає «до ниточки», жартома додаючи, що могла б працювати й слюсарем. За необхідності, вона й досі може самостійно усунути дрібні несправності, знімаючи штанги, аби уникнути ураження високою напругою.

Високий рівень майстерності та бездоганна уважність Галини Павлівни стали взірцем для молодших колег. Понад два десятки молодих водіїв та водійок пройшли її школу, перейнявши не лише професійні навички, а й філософію роботи. А секрет, за словами Галини Павлівни, простий: «Любити свою справу, місто, людей і завжди залишатися людиною».

Вона з материнською теплотою жартома називає учнями своїх учнів «онуками». Її заслуги були відзначені «Відзнакою за заслуги перед Житомирщиною», годинником міського голови.

Сьогодні, 71-річна Галина Павлівна, з оптимізмом чекає на стабілізацію ситуації, аби знову сісти за звичне їй кермо тролейбуса і продовжити писати свою власну, вже невід’ємну, частину історії Житомира.