35 років Незалежності: Наш шлях, наші здобутки, наш майбутній рух.

35 років Незалежності: Україна на шляху до своєї “Землі обітованої”

Від повернення незалежності до повномасштабної війни: рефлексія над пройденим шляхом та бачення майбутнього.

35-та річниця відновлення Незалежності України – це знакова дата, що спонукає до глибокої рефлексії над пройденим шляхом та окреслення майбутніх перспектив. Порівняння з біблійним виходом ізраїльського народу з Єгипту, який тривав сорок років, стає наочною метафорою для осмислення українських реалій. Минуло 35 років від здобуття незалежності, і, як і у випадку з народом Мойсея, наша “пустеля” сповнена випробувань, сумнівів та внутрішніх суперечок.

Шлях через виклики: від становлення до протистояння

1991 рік став роком проголошення незалежності, підтвердженої всенародним референдумом. Наступні роки, так звані “дев’яності”, були періодом складної державобудови, прийняття Конституції та введення національної валюти. Відмова від ядерної зброї, закріплена Будапештським меморандумом, мала б гарантувати безпеку, проте згодом виявилася актом геополітичної наївності.

Помаранчева революція 2004 року стала першим значним проявом громадянського пробудження, а Євромайдан та Революція гідності остаточно розірвали зв’язки з імперією. Однак, ці події мали свою ціну: окупація Криму та початок повномасштабної російської агресії у 2014 році, що призвели до АТО, Операції об’єднаних сил та формування сучасної української армії. Попри всі труднощі, Україна здобула безвізовий режим з ЄС та чітко окреслила свій шлях до європейської та євроатлантичної інтеграції.

24 лютого 2022 року стало переломним моментом, що розділив історію України на “до” і “після”. Війна продемонструвала, що минулого вже не буде, а майбутнє вимагає нових підходів та рішучих дій.

“Земля обітована” – це не географічний пункт, а стан суспільства

35-річчя незалежності – це не лише привід озирнутися назад, а й час для осмислення майбутнього. Якою має стати наша держава, її армія, суспільство? Якою ми бачимо свою “Землю обітовану” в сучасному українському розумінні?

Важливо усвідомити, чим ми вже можемо пишатися, які виклики вдалося подолати, які події стали ключовими для трансформації України. Які кроки, попри всі помилки, були правильними, і які здобутки ми недооцінюємо у вирі інформаційних штормів?

Переосмислення української ідентичності

Олександр Красовицький, український письменник: “Суспільство на момент здобуття Незалежності не було готове до відповідальності. Ілюзія, що хтось нагорі все вирішить, розвіювалася повільно. Ми також не були готові до гібридних викликів. Перше десятиліття було втрачено на розподіл радянської спадщини. Переломний момент настав на початку 2000-х, коли держава стала окремою цінністю. Найважливіший іспит нація склала під час повномасштабного вторгнення. Перемога над ворожою навалом – це перемога простих українців, свідчення здорового начала в суспільстві. “Земля обітована” – всередині нас. Нам потрібно самим визначити майбутнє, яке ми заслуговуємо. Україна вже пройшла чималий шлях до Європи, але для того, щоб стати справжньою європейською державою, ми маємо змінитися зсередини, подолавши корупцію та неефективну судову систему.”

Мирослав Маринович, проректор Українського католицького університету: “Ми пройшли 35 років пострадянською “пустелею”. Виросли нові покоління, які не знають смаку рабства. Проте, перед входженням у “Землю обітовану” народ отримав скрижалі завіту – основи суспільного договору. Ми ще не зійшли на свою гору Синай. В Україні майбутнього не має бути слідів колоніального упокорення та меншовартості. Україна має стати повноцінним суб’єктом своєї долі.”

Ігор Рейтерович, політолог: “Ми вже знайшли “Землю обітовану” – незалежну Україну. Головне завдання – її не втратити. Попри труднощі, ми маємо чіткий вектор майбутнього. Розуміння незалежності як найвищої цінності прийшло після 2014-го та остаточно закріпилося після 2022-го. Рано чи пізно ми станемо процвітаючою демократичною країною, інтегрованою в ЄС, з нормальною політичною та управлінською системами, сильним громадянським суспільством.”

Дорослішання через біль: здобутки та нова ідентичність

Становлення зрілого суспільства неможливе без кризис та випробувань. Національна ідентичність гартується в екзистенційних загрозах. Здатність до рефлексії, тверезої оцінки прорахунків та бачення фундаментальних зрушень у суспільній свідомості – це ключ до дорослішання.

Мирослав Маринович: “Нинішній український народ разюче відрізняється від народу моєї юності. Готовність боронити державу – феноменальна. В очах світу героїчний опір українців був рівнозначний народженню повноцінного народу. Помилки були, але ми вчимося на них. Євромайдан, на відміну від Помаранчевого, не творив собі кумирів, відмовившись від вождизму.”

Ігор Рейтерович: “Нам є чого соромитися – олігархія, корупція, електоральні помилки. Але підстав для гордості набагато більше. Міцність держави і любов до неї виявилися більшими, ніж здавалося. Ми усвідомили, що без власної держави ризикуємо перетворитися на безправну губернію. Українці мають колосальну волю до свободи. Формула “армія, мова, віра” віддзеркалила глибинні потреби нації. Війна спровокувала безпрецедентний інтерес до власної історії та культури.”

Олександр Красовицький: “Ми можемо пишатися трьома Майданами, “маленькою культурною революцією” під час вторгнення та остаточним усвідомленням себе як єдиного народу. Однак, ми досі не створили повноцінного пантеону героїв. Ми маємо навчитися пробачати помилки тим, хто вибудовував цю країну.”

Горизонт сорокаріччя: обриси майбутньої України

Формування візії майбутнього в умовах випробувань – це елемент національної стратегії. П’ятирічна перспектива до 40-річчя незалежності вимагає дієвих кроків та інституційної підготовки.

Ігор Рейтерович: “Я хочу бачити Україну мирною, членом Європейського Союзу. Це буде країна з цікавою для більшості політикою, відповідальними політиками. Ми будемо країною з сильними Збройними силами, розумінням важливості безпеки. Наш досвід може бути неоціненним у турбулентному світі.”

Олександр Красовицький: “Наше покоління має передати мирну, захищену, сильну державу – економічно, культурно, політично. Ми маємо отримати від самих себе карт-бланш на відбудову, створити модель України майбутнього, змінити неефективні інституції. Суспільна дискусія про нову Україну має початися вже зараз.”

Мирослав Маринович: “Через 5 років Київ має повернути собі статус епіцентру східноєвропейського простору. Україна має стати опорою нового міжнародного порядку. Народ український має упевнитися: жити чесно – собі на благо.”