Вчителі: день — навчання, ніч — захист Києва. Вогневі групи ППО.
Освітні щити Києва: Як директор ліцею та вчителька фізкультури захищають місто
З перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну, коли загроза нависла над кожним містом, а особливо над столицею, багато українців, які раніше не мали жодного стосунку до військової справи, стали на захист Батьківщини. Серед них — Андрій Сірий, директор київського ліцею, та Олена Гиренко, вчителька фізичної культури. Обоє, не маючи попереднього військового досвіду, вступили до лав Добровольчого формування №42, а згодом доєдналися до вогневих груп протиповітряної оборони. Вони не вважають свою службу на захисті міста окремою від роботи з майбутніми поколіннями, бачачи в цих двох ролях єдине покликання – зберегти країну та її майбутнє.
Від класної кімнати до повітряної оборони
Історія Олени Гиренко почалася з особистого прагнення долучитися до захисту. Звернення до військкомату, де їй, на жаль, відмовили за віком, не зупинило її. Вона знайшла свій шлях у Добровольчому формуванні №42. Минуле професійної спортсменки забезпечило їй чудову фізичну підготовку, а майже 30-річний досвід водіння став у нагоді на початкових етапах служби, де вона виконувала завдання як водій. Згодом Олена стала невід’ємною частиною вогневих груп ППО, несучи бойове чергування 1-2 рази на тиждень.
«Я тут, бо мені є що захищати – діти, домівка, моя Батьківщина», – пояснює Олена Гиренко свою мотивацію. Вона не приховує, що її учні знають про її службу, адже ще у 2022 році її участь у Добровольчому формуванні не була таємницею.
Директор ліцею Андрій Сірий також спочатку приєднався до Добровольчого формування, прагнучи захистити Київ. Пізніше він перейшов до складу мобільної вогневої групи.
«Для мене мобільна вогнева група — це передусім можливість захищати своє місто, мирних мешканців, людей, які тут живуть. На той момент ми з певних причин не могли бути на передовій, але могли виконувати свою роботу тут і таким чином робити свій внесок в обороноздатність країни», – підкреслює Андрій Сірий.
Він зазначає, що служба пов’язана з певними труднощами, деталі яких не можна розголошувати з міркувань безпеки. Але головне для нього — це можливість бути корисним.
«Щодо самого чергування — від моменту заступання і до його завершення ми перебуваємо в готовності виконувати поставлені завдання. Фактично чекаємо на момент, коли може з’явитися повітряна ціль, щоб виконати свою роботу. Але насправді найкращий варіант, щоб таких цілей взагалі не було, щоб ми ніколи не бачили їх на планшеті, не доводилося переходити в бойову готовність, і щоб усе це якнайшвидше завершилося», – висловлює надію директор.
Навіть під час служби, школа залишається для Андрія Сірого ключовою частиною життя. Його ліцей функціонує як пункт незламності, де під час повітряних тривог знаходять прихисток місцеві мешканці. Тому, під час тривог, його відповідальність поширюється не лише на учнів та працівників, але й на тих, хто прийшов до укриття.
Андрій Сірий також не вважає за потрібне детально розповідати учням про свої бойові чергування, розуміючи, що багато з них вже мають близьких, які воюють або брали участь у бойових діях.
Для Олени Гиренко та Андрія Сірого, війна змінила звичний ритм життя, але не похитнула їхнього глибокого відчуття відповідальності за тих, хто поруч. Удень вони дарують знання та виховують молоде покоління, а під час чергувань долучаються до захисту столиці. Ці дві грані їхньої діяльності, на їхню думку, нерозривно пов’язані – обидві спрямовані на збереження майбутнього України.
