Дзеркальні злочини СРСР: як Москва перекладає звірства на інших

Розвінчуємо радянські міфи: як комуністична пропаганда ховала злочини за звинуваченнями нацистів

Протягом десятиліть радянська історіографія наполегливо створювала образ ворога, приписуючи нацистам злочини, які насправді були скоєні комуністичним режимом. Масові розстріли, руйнування культурних пам’яток, провокації – усе це мало на меті виправдати власні дії та створити викривлену картину історії. У співпраці з Українським інститутом національної пам’яті, «Укрінформ» представляє розбір найпоширеніших міфів, які досі використовує сучасна Росія.

Привиди минулого: як радянська пропаганда гралася з правдою

Сучасна російська пропаганда, як і її радянський попередник, майстерно використовує техніку «дзеркального звинувачення». Цей метод полягає в тому, що агресор приписує жертві власні плани, мотиви чи вже скоєні злочини, створюючи ілюзію виправданості власних дій. Це свідчить про слабкість, адже, звинувачуючи противника, агресор мимоволі викриває власні наміри.

Міф №1: Фашистські окупанти зруйнували Успенський собор та Хрещатик у Києві.

Десятиліттями радянські підручники стверджували, що саме «гітлерівські нелюди» знищили перлину давньоруської архітектури – Успенський собор Києво-Печерської лаври – та повністю зруйнували Хрещатик. Однак, історичні факти свідчать про протилежне. Як зазначає голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров, підриви Хрещатика у вересні 1941 року та Успенського собору 3 листопада 1941 року – це справа рук радянського підпілля НКВС.

Коли Червона армія залишала Київ, у місті діяла мережа диверсійних груп, підготовлених НКВС. Їхнім завданням було максимально ускладнити життя німецьким окупантам. Вибухи мали колосальну силу, що свідчить про професійну роботу диверсантів. Зокрема, підрив Успенського собору був розрахований на прибуття німецької делегації. Щодо церковних цінностей, то більшість із них вивезли до Росії ще у 1930-х роках під час антирелігійних кампаній. Після війни, коли західні союзники знайшли частину реліквій та повернули їх СРСР, Москва так і не передала їх Києву.

Знищення центру Києва стало частиною радянської тактики «випаленої землі», коли заради хаосу жертвували цивільним населенням та культурною спадщиною. Ця провокація стала одним із тригерів для трагедії Бабиного Яру.

Міф №2: Катинський розстріл – це злочин нацистів.

У 1940 році НКВС розстріляло понад 21 тисячу польських офіцерів, військовослужбовців, науковців та інших представників польської еліти. Ці люди були захоплені в полон під час спільного радянсько-німецького вторгнення до Польщі у 1939 році. Коли у 1943 році німецька сторона виявила масові поховання, Москва негайно створила фальсифікаційну «комісію Бурденка», яка звинуватила у всьому нацистів.

Для переконливості, радянські слідчі навіть використовували німецьку зброю та патрони під час розстрілів у 1940 році, що, за словами Олександра Алфьорова, було «технологічною зручністю», яка пізніше дозволила маніпулювати фактами. Сьогодні достеменно відомо, що це був злочин радянської влади.

Варто згадати і про фонетичну маніпуляцію: СРСР активно розкручував історію білоруського села Хатинь, спаленого нацистами, щоб фонетично перекрити в інформаційному полі назву «Катинь», створюючи образ єдиного нацистського злочину.

Міф №3: Звірячі катування та розстріли у львівських та вінницьких тюрмах – справа рук німців.

У червні-липні 1941 року, коли німецькі війська наступали, органи НКВС у тюрмах Львова, Вінниці та інших міст влаштували масові розправи над тисячами політичних в’язнів. Замість евакуації, людей катували та розстрілювали просто в камерах. Проте, після того, як німці відкрили ці в’язниці, радянська влада звинуватила у звірствах окупантів. Нацистська пропаганда, у свою чергу, використала ці трагічні події для демонстрації «жовто-більшовицького звірства».

Олександр Алфьоров пояснює, що перед приходом німців радянська влада використовувала картотеки польської жандармерії, щоб заарештувати велику кількість людей, зокрема тих, хто був затриманий за політичними справами, і в жорстокий спосіб їх знищити.

Попри те, що багато фактів розкрито завдяки свідченням та збереженим документам, ключові архіви, що стосуються оборони міст та наказів НКВС, досі зберігаються в Росії. Центральний військово-історичний архів у Подольську, де знаходяться ці матеріали, залишається закритим для українських та міжнародних дослідників. Росія тримає ці документи під грифом «секретно», оскільки вони можуть бути використані для вербування, шантажу та впливу на політиків. Розкриття цих архівів стане черговим доказом «патологічної брехні» сучасної Росії.

Міжнародний досвід «дзеркального звинувачення»:

Обстріл села Майніла (1939): СРСР обстріляв власне село на кордоні з Фінляндією, звинувативши у цьому фінську армію, і використав це як привід для нападу.
Геноцид у Руанді (1992–1994): Екстремісти хуту поширювали інформацію про те, що тутсі готують геноцид хуту, щоб виправдати власні дії як «випереджальний самозахист».
Хімічні атаки в Сирії (2013, 2018): Сирійський режим та Росія звинувачували опозицію та «Білих шоломів» у «інсценуванні» хімічних атак, намагаючись перекласти відповідальність на жертв.

Змінюються часи, але методи агресора залишаються незмінними.