Імперія під прикриттям: радянська “тяглість” чи совєтська окупація?
Чи “совєтський”, чи “радянський”: історики закликають до термінологічної реформи
Тривалий час в українському суспільстві та академічних колах домінував термін “радянський період”, коли йшлося про епоху СРСР. Такий підхід, на думку науковців, приховує глибоку смислову маніпуляцію та ідеологічну рамку, що штучно применшує справжню роль СРСР для України. Натомість, історики Українського інституту національної пам’яті (УІНП) пропонують використовувати термін “совєтський” або “совітський”, аби створити необхідну історичну та ментальну дистанцію.
“Рада” чи “совєт”: термінологічна війна
Голова УІНП Олександр Алфьоров пояснює, що термінологія визвольних змагань 1917-1920-х років, яка мала б домінувати в українській історіографії, використовувала слово “совєтський” для позначення режиму, що прийшов із півночі та сходу. “Лексема «радянський» категорично не підходить для означення тоталітарного ладу”, – наголошує він. Справжня радянська влада в Україні асоціюється з Українською Центральною Радою, тоді як режим більшовиків базувався на владі “совєтів”. Переклад “совєт” як “рада” призводить до “одомашнення” чужого поняття, тоді як вживання “совєти” або “совєтський” без перекладу створює необхідну дистанцію.
В УІНП підкреслюють, що використання терміну “Радянський Союз” часто є спробою завуалювати злочини, які мають чітке російське національне маркування. Насправді, це була російська комуністична влада, яка здійснювала окупацію. Не існувало самостійного Міністерства збройних сил УРСР, яке б ухвалювало стратегічні рішення – вся влада належала Москві. Виправлення історичної термінології – це не цензура, а процес повернення смислової гігієни.
“Совєтська окупація” у шкільних підручниках: запізніла реформа
Попри відновлення незалежності, Україна значно затрималася у визнанні своего минулого. Олександр Алфьоров зазначає, що тривалий час підручники з історії писалися не академічними науковцями, а вчителями-методистами, що відтворювали старі імперські та радянські моделі. Лише в останні роки до створення навчальних програм почали залучати істориків, що дозволило повернути Галіцько-Волинському князівству його автентичну назву – Королівство Русь. Час, коли у школах вивчатимуть період “совєтської окупації”, ще має настати, хоч і зі значним запізненням.
СРСР: окупація чи “історична тяглість”?
Питання стоїть однозначно: СРСР для сучасної України – це природний стан чи окупація? Країни Балтії чітко визначили совєтський період як окупацію, тоді як Білорусь зберегла радянську символіку. Україна ж тривалий час перебувала у невизначеному стані, що пояснюється юридичними парадоксами. З одного боку, УРСР мала власну конституцію, МЗС та була співзасновницею ООН. З іншого – спроби використати конституційні права для виходу зі складу Союзу каралися смертною карою.
Тоталітарна совєтська система створила складний гібрид, де формальні ознаки республіки прикривали жорстокий окупаційний режим. Совєтська армія знищувала українських захисників, упокорювала селянство Голодомором, проводила депортації. Однак, це не знецінює життя людей, які будували заводи та розбудовували космічну галузь. Вони стали заручниками системи, яка створювала блага ціною мільйонів життів у концтаборах.
Російська імперія і “совєтська імперія”: безперервність влади
Для істориків час СРСР – це класична імперія. Російське імперське тіло, яке змінювало лише політичний фасад (Російська імперія, Радянський Союз, Російська Федерація), залишалося незмінним. Нагорі – господар, нижче – дворяни, а на дні – безправні “совєтські люди”. Будь-яка імперія потребує загарбань та воєн для виживання. СРСР був лише етапом тривалого розпаду цієї імперської матерії.
Сучасна Росія, яка вважає себе правонаступницею СРСР, запозичила лише “фасадні” здобутки, ігноруючи відповідальність за Голодомор та репресії, використовуючи при цьому інфраструктурну спадщину як аргумент для агресії. Совєтський період розпо
